Моєму 11-А...

Сьогодні у школах Полтавщини відбувся останній дзвоник (на жаль, лише віртуальний). Фігурально - звичайний день календаря, та для моїх 11-класників він - останній😔

Так швидко пройшов шкільний час. Можливо, для вас ще не сприймається така реальність, коли вже не учень, але ще й не студент. Коли стоїш на переферії емоцій: і радісно, і страшно водночас. Коли позаду такі до печінки знайомі школа й учителі, а попереду - незвідані далі.

На ваше життя випало чимало випробувань, та в цьому і полягає його особливість. Життя спонтанне, іноді непередбачуване,але щодня таке цінне!

Навчання для вас не завершується, воно відбувається щосекунди, тож ловіть цю мить, цінуйте її, подібного більше не буде! Згадуйте з вдячністю минуле і впевнено, проаналізувавши усі помилки й прогалини, ідіть у майбутнє!🤗

Ми прожили разом шкільною родиною не мало, не багато - три роки 😳. Цікаві, бентежні, хвилюючі, веселі, пригодницькі три роки. Об'їздили область, відвідали Харків, Київ, Дніпро. Читали репчік, дивилися "Один вдома" під мандаринки, малювали пряники, плели маскувальні сітки для воїнів, не підозрюючи, що вони будуть такі необхідні й зараз. Створили прекрасні перформанси для батьків. Чого вартує лише "Аліса...".

Дякую вам, мої вже дорослі хлопчики й дівчатка!

Успіхів вам і такого усіма бажаного мирного неба 💙💛! Як бажала мені в свій час класна керівниця, так і кажу тепер вам: нехай удача завжди йде з вами по життю поряд!..

Ми вистоїмо!

 І буде мир...

І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

"Кінець війні, ми ворога здолали!".

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов'я, 

А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,

Йому плече підставить сива Буча.

А Бородянка і Гостомель-побратим

Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну, 

Від болю ран ворожих окупантів.

На повні груди крикне: "Я живу!!! 

Я витримав оцих потвор-мутантів".

Козаровичі, пошматовані вогнем,

Потоптані, знесилені і босі. 

Тавровані ординським тим мечем

Піднімуть хвилю в морі стоголоссям. 

І Димер, Катюжанка, і Синяк

Сплюндровані поганською рукою ката

Без сліз, бо їх давно уже нема

З колін устануть, бо прийшла розплата. 

Почує це Іванків - сивий дід.

Вони його живого розпинали, 

Він навіть не стогнав, він гордо переніс.

Його тортури дикі не зламали. 

Чоло насупить древній наш Лютіж

Поранений, обстріляний, побитий. 

Тримав він оборону, як справжній захисник,

Сміливістю своїх людей прикритий. 

А Вишгород, наш славний волонтер!

І день, і ніч збирає поміч всім нужденним. 

Ви очі бачили, отих святих людей, 

У них вогонь добра горить священний. 

Засяє сонцем Вишгородський край.

Підніметься з руїн моя країна,

Бо мужності такої світ не знав.

По силі духу ти одна така єдина. 

Повернемось до мирного життя,

Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята. 

І мама заспіває "Котика-котка",

І принесе "від зайчика" гостинця тато. 

17.03.22         

Ліна Костенко.