Сьогодні у школах Полтавщини відбувся останній дзвоник (на жаль, лише віртуальний). Фігурально - звичайний день календаря, та для моїх 11-класників він - останній😔

Так швидко пройшов шкільний час. Можливо, для вас ще не сприймається така реальність, коли вже не учень, але ще й не студент. Коли стоїш на переферії емоцій: і радісно, і страшно водночас. Коли позаду такі до печінки знайомі школа й учителі, а попереду - незвідані далі.

На ваше життя випало чимало випробувань, та в цьому і полягає його особливість. Життя спонтанне, іноді непередбачуване,але щодня таке цінне!

Навчання для вас не завершується, воно відбувається щосекунди, тож ловіть цю мить, цінуйте її, подібного більше не буде! Згадуйте з вдячністю минуле і впевнено, проаналізувавши усі помилки й прогалини, ідіть у майбутнє!🤗

Ми прожили разом шкільною родиною не мало, не багато - три роки 😳. Цікаві, бентежні, хвилюючі, веселі, пригодницькі три роки. Об'їздили область, відвідали Харків, Київ, Дніпро. Читали репчік, дивилися "Один вдома" під мандаринки, малювали пряники, плели маскувальні сітки для воїнів, не підозрюючи, що вони будуть такі необхідні й зараз. Створили прекрасні перформанси для батьків. Чого вартує лише "Аліса...".

Дякую вам, мої вже дорослі хлопчики й дівчатка!

Успіхів вам і такого усіма бажаного мирного неба 💙💛! Як бажала мені в свій час класна керівниця, так і кажу тепер вам: нехай удача завжди йде з вами по життю поряд!..